Юлія Дибач (Рівненщина)

СПОГАД

В осіннє золото дерева одяглися,
Красуються у шатах дорогих.
Лелеки наші в вирій подалися.
І я із сумом в серці проводжаю їх.
Життя моє! Таке різноманітне,
Ти знов буденним клекотиш руслом.
І той щасливий день із сонечком
Не по-осінньому привітним
Здається вже мені лише чарівним сном.
І ніби в сні з'являються мені Карпати,
Прекрасний краєвид заполонив мене.
Я бачу знову місце батьківської хати,
Й обличчя тата, слізно-радісне і разом з тим — сумне.
Зринають в пам'яті верба і льох,
і яблуні старенькі.
Які сьомий десяток літ ростуть вже тут.
Колись бурлило тут життя,
Коли вони були ще пагони маленькі.
Вони все бачили і пам'ятають,
Та пам'ять цю не зрадять — збережуть.
Я також буду завжди пам'ятати І хлюпіт Сяну й дзвін, і весь той краєвид,
Чарівні та безлюднії Карпати.
І місце, де пустив коріння наш мудрий
і прадавній рід.
А ще в ті дні, я навіть не чекала Такої несподіванки в моїм житті,
Доля нових братів подарувала.
Які відразу стали рідними мені.
І хоч я вас, брати,
не дуже добре знаю,
Для доброго знайомства замалий був час.
Ви хоч далеко —
та у серці залишаєтесь зі мною.
І знайте, я ніколи не забуду вас.
А ви, якщо побачите,
що десь летять лелеки,
Бо, може, ті лелеки з нашого гнізда,
Тоді згадайте, що десь у вас далеко,
Хоч і не рідна, але все таки сестра.


4.10.2000

ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ

Вже третій рік минає із тих пір,
Коли усі ми разом об'єднались.
Родина Лимич — вихідці із гір.
Ми по-новому знову побратались.
Вже третій рік ми з думкою живем,
Що рід у нас чудовий і великий.
І хоч раніш ми порізно жили,
Ми знов тепер єднаємось навіки.
Вже третій рік ми всі святому Богу Возносимо і дяку, і хвалу.
Що Вас послав до нас,
, а Ви зібрали нас в дорогу,
Для цього витративши силу немалу.
Тож ми бажаєм, щоб у цьому році
Сила й достаток Вам сторицею далась.
І щоб у Вашому житті на кожнім кроці
Любов і щастя зустрічали Вас!


2003