Дорога наша родино!


Вітаємо всіх, хто виявив бажання здійснити історичну подорож на землю предків, де знаходиться пуповина нашого давнього роду!
За час, поки збиралися необхідні документи, з 1 серпня змінилися їх стандарти і стали жорсткішими вимоги для поїздки за кордон. Як повідомляють офіційні джерела, посольства країн Шенгенської угоди постійно порушують правила видачі віз, до такого висновку прийшов і профільний комітет Верховної Ради.
За цих та інших обставин із 792 бажаючих тільки 405 чоловік отримали можливість відвідати Хорватію. Більше того, раніше висланих вами документів вистачило тільки для отримання персонального Гарантійного листа — запрошення. Тепер доведеться у критично короткий термін, до 22 серпня, поновити пакет документів, все — у двох примірниках. Сподіваємось, що наші люди здатні подолати і цю перешкоду та своєчасно, 1 вересня, за графіком, документи нашої делегації будуть подані у посольство Хорватії.
Звертаємо увагу, що довідки повинні бути тільки в оригіналі. Уважно і розбірливо заповніть робочу анкету, на її підставі на комп'ютері латинськими буквами будуть заповнені хорватська анкета «Заява для видачі візи» і угорська анкета «Заява на оформлення Шенгенської візи». Якщо дитина, яка їде з вами, має свій проїзний документ, або дитина вписана у ваш закордонний паспорт і старша 14 років на момент поїздки (28.09.08), то і на неї заповнюється окрема робоча анкета.
Зрозуміло, що для вклеювання відкритої візи потрібен ваш закордонний паспорт, тому його треба надіслати разом зі всіма документами, оформивши на пошті їх відправлення «цінним листом». Ваші документи мені вручать під розписку. Я особисто передам їх до посольств і поверну вам закордонний паспорт перед відправленням у поїздку.
За попереднім проектом ми мали їхати поїздом, але виявилося, що автобусом із багатьох причин значно зручніше і вдвічі дешевше, а заощаджених коштів кожному вистачить й на оплату консульських і організаційних витрат. Причому, у вартість додаткових витрат закладений певний запас із врахуванням непередбачуваних витрат. Якщо за підсумками поїздки будуть залишки грошей, то кожний зможе ними розпорядитися. Контроль за використанням усіх коштів здійснюватиме ревізійна комісія, яка буде обрана вами перед поїздкою під час інструктажу.
Як раніше повідомлялося, у Хорватії буде відкрито Музей історії роду Лимич. Це питання голова Сплітсько-Далматинської області Анте Санадер узяв під особистий контроль. Нами виготовляються для музею копії — макети встановлених пам'ятних знаків «Корінь роду Лимич», «Доля роду Лимич», «Знак роду Лимич». У музеї будуть зберігатися копії установчих документів Фонду роду Лимич, копія першої печатки, газети з публікаціями про події роду, фото і відеодокументи, а також ваші листи, які ми всі зберегли, і наші Родинні листи, які ми вам писали. Також стануть музейними експонатами довідки з іменами наших рідних, які у 2000 році, під час першої зустрічі у Рівному, здавали донорську кров — як самопожертву заради майбутнього роду.
Наші діди, батьки заслуговують на те, щоб пам'ять про них збереглася. Тому кожен із нас має зробити особистий внесок до музею. Приміром, я підготував давнє фото свого діда Лимича Андрія Васильовича, яке зроблено перед відправленням його, 25-річного, на І Світову війну. Дивом знайшовся й давній Псалтир, який він читав для людей багато років, і на цих, пошкоджених часом, сторінках збереглися відбитки його пальців. А мій батько, Лимич Іван Андрійович, був лікарем від Бога. Медичну освіту він почав набувати у радянському таборі політв'язнів під керівництвом знаменитого професора, якому врятував життя. А потім у сибірському засланні довгі роки працював без диплома і надавав всебічну медичну допомогу населенню, переважно таким же колишнім в'язням. Робив екстрені операції, приймав пологи, лікував дітей. І весь час учився… Збереглася для музею і 42-томна медична енциклопедія, також із його відбитками. Будучи самоучкою, зробив чимало винаходів у медицині. Сталося так, що серед призначених наукових експертів був і той самий професор… Він забрав одразу всю нашу родину до Красноярську. Без вступних екзаменів у 42-річному віці батько був зарахований студентом медінституту і закінчив — з відзнакою. Його диплом і нагрудний знак — найдорожчі для мене — за батьком пішли і ми, троє його синів, — стали лікарями.
Мамина скриня, яку я пам'ятаю з раннього дитинства, також потрапить до музею.
Так і кожний із вас має подумати про ті речі, яких торкалися рідні вам люди, і підготувати їх до музею. Тільки таким чином їх можна зберегти і виконати свій моральний обов'язок. До того ж, потрібно додати коротке письмове пояснення про ці речі, кому вони належали. Особисто з ваших рук вони будуть інвентаризовані та передані до музею в Хорватії. Чому там? Тому, що там знаходиться головна і найдавніша святиня — гробниця засновника нашого роду — королевича Елема. І кожен за своє життя має там побувати…
А почнеться наша подорож з України до Хорватії із Миколаєва Львівської області. Для всіх стане великою несподіванкою дізнатися, що понад тисячоліття тому на широких просторах Українського Прикарпаття існувала країна слов'ян, відома як Велика або Біла Хорватія, про яку вперше повідомляє імператор Візантії Костянтин Багрянородний. У книзі «Про управління імперією» він пише, що хрещені далматинські хорвати походять від нехрещених хорватів, які живуть за Карпатськими горами. Невипадково і несподівано від голови Сплітсько-Далматинської області Анте Санадера під час його візиту в Україну було почуто: «Хорвати — це колишні українці!..»
Важливі доповнення у вивченні історії східних хорватів дають археологічні відкриття поблизу села Стільське, що біля Миколаєва, та легенди. В одній із них йдеться, що на горі, біля цього села, у давні часи існувало велике місто — столиця князівства чи держави. Одного разу вороже військо довго утримувало місто в облозі, але так і не наважилося штурмувати його. Якось ввечері ворожі полчища із запаленими смолоскипами нібито відступили від міста. Повіривши у це, його жителі зняли охорону і відчинили головні ворота. Тоді місто було спалене дотла. Переживши страшну трагедію, уціліле населення переселилося у долину ріки Колодниці, де поклало початок новому поселенню, яке назвало Стольско на пам'ять про колишню столицю. А ще перекази повідомляють, що під городищем, глибоко під землею, знаходилося й підземне місто. Вчені стверджують наявність там лабіринтів. Ймовірно, що вони могли бути печерними храмами. Осередки праслов'янського культу також були виявлені і досліджені археологами на околицях й інших сіл поблизу Миколаєва.
Нам відомо, що наш фамільний код — Лимич — розшифровується — «сини волхва». А хто такі волхви? Дослівно — «волю хвалящі", „несущі волю (Бога)“, „укрощающі (народ)“, святі отці, старійшини, сини Божі, найвищі керівники у слов'ян-дулібів та державі Рось, які мали особливі енергетичні, духовні здібності. Володіли методами спілкування з інформаційним полем Всесвіту за допомогою спеціальних пристроїв, що давало доступ до великих знань. Книгу про наших волхвів-укрів „Велич Дулібії Рось. Суренж“ отримає кожен із учасників поїздки. Ми усвідомлюємо, що наша фамільна історія починається понад тисячу років із Хорватії, а ми маємо довести всім хорватам, що наша спільна передісторія починається звідси, з нашого Українського Прикарпаття!
Оскільки наша подорож унікальна — символічне повернення на свою історичну прабатьківщину через п'ять століть, то й одягнені ми повинні бути по-особливому святково. Всі — у білих сорочках! На грудях — яскраві значки з родовим гербом, на шиях — оригінальні краватки. Не юрба туристів, а велика дружна родина! Це створить приємне враження і надовго запам'ятається всім — справжня Лимичиада! Події будуть висвітлюватися як хорватськими, так і українськими телерадіокомпаніями. Ми отримали лист від Президента Хорватії Стефана Месича, який бере під свій патронат наші родинні заходи, і щиро сподіваємося на його участь.
Цікаво, що хорвати пишаються тим, як їх невелика європейська нація завоювала більше світу, ніж хан Батий і стародавні римляни. У середині ХVІІ ст. хорвати почали „тихе“ і мирне завоювання світу… Залишки цього завоювання й досі помітні. Люди всього світу носять символ цієї гордої нації близько до серця, між сорочкою та піджаком. Цей символ обіймає шию, як старий приятель. А чи знаєте ви, що краватка — це є „хорватка“? Відомо, що під час війни 1618–1648 рр., яка охопила всю Європу, хорватські солдати прийшли аж до Парижу. До їх традиційного військового одягу входили яскраві шарфи, які по-особливому зав'язувалися на шиї. Цей симпатичний хорватський стиль так припав до душі прискіпливим французам, що вони ввели новий фасон на шарфи і назвали його «а ля кроате» — «краватка». Ось так цей фасон увійшов у моду і став ознакою культури й елегантності, завоювавши не тільки Європу, а весь цивілізований світ! Ми підготували сюрприз — оригінальну україно-хорватську краватку, яка так чарівно буде виглядати на білих сорочках, що й ми завоюємо симпатії всієї Хорватії!



З любов'ю — Ваш Андрій Лимич, 2008