ДОРОГА НАША РОДИНО!


Із Новим роком і Різдвом Христовим!


Рідні мої люди! Дорослі й малеча!
В Новорічне свято, в радісний Святвечір
Запалимо разом Різдва диво-свічі!
Хай Звізда вечірня загляда в оселі,
Будьте всі здорові, дружні та веселі!


Більшість із вас добре пам’ятають родинний лист, який отримали на Великдень. Та доленосна подія, про яку вам писали, – відбулася! Наш рід символічно повернувся на свою історичну прабатьківщину – далматинську Поліцу. Сталося паломництво до засновника нашого роду – Елема!
Почалася наша подорож з України до Хорватії із Миколаєва Львівської
області. Для всіх було великою несподіванкою дізнатися, що понад тисячу літ тому на широких просторах Українського Прикарпаття існувала країна слов’ян, відома як Велика або Біла Хорватія, про яку вперше
повідомляє імператор Візантії Костянтин Багрянородний. У книзі «Про управління імперією» він пише, що хрещені далматинські хорвати походять від нехрещених хорватів, які живуть за Карпатськими горами. Невипадково і несподівано від голови Сплітсько-Далматинської
області Анте Санадера під час його візиту в Україну було почуто: «Хорвати – це колишні українці!..»
Важливі доповнення у вивченні історії східних хорватів дають археологічні відкриття поблизу села Стільське, що біля Миколаєва, та легенди. В одній із них йдеться, що на горі, неподалік села, у давні часи існувало велике місто – столиця князівства чи держави. Одного разу вороже військо довго утримувало місто в облозі, але так і не наважилося штурмувати його. Якось увечері ворожі полчища із запаленими смолоскипами нібито відступили від міста. Повіривши у це, його жителі зняли охорону і відчинили головні ворота. Місто було спалене дотла. Переживши страшну трагедію, уціліле населення, що вціліло, переселилося у долину ріки Колодниці, де поклало початок новому поселенню, яке назвало Стільське на пам’ять про колишню столицю. А ще перекази повідомляють, що під городищем, глибоко під землею, знаходилося й підземне місто. Вчені стверджують наявність там лабіринтів.
Ймовірно, що вони могли бути печерними храмами. Осередки праслов’янського культу також були виявлені і досліджені археологами на околицях й інших сіл поблизу Миколаєва.
Ми ж знаємо, що наш фамільний код – Лимич – розшифровується – «сини волхва». А хто такі волхви? Дослівно – «волю хвалящі», «несущі волю (Бога)», «укрощающі (народ)», святі отці, старійшини, сини Божі, найвищі керівники у слов’ян-дулібів та в державі Рось, які мали особливі
енергетичні, духовні здібності. Володіли методами спілкування з інформаційним полем Всесвіту за допомогою спеціальних пристроїв, що давали доступ до великих знань. Книгу про наших волхвів-укрів «Велич Дулібії Рось. Суренж» отримав кожен із учасників подорожі. Нам відомо, що наша фамільна історія починається понад тисячу років із Хорватії, а ми мали довести всім хорватам, що наша спільна передісторія починається звідси, з нашого Українського Прикарпаття!
Тому майже всі усвідомили, що відбувається історична подія, а не звичайна екскурсійна поїздка. А вимушена затримка в Будапешті на дев’ять годин не викликала особливого інтересу до старовинного міста,
адже всі з нетерпінням очікували зустрічі зі Сплітом і Загребом.
Перший день. Рано-вранці прибули до Хорватії. Перше жовтня – Свято Воскресіння роду. Серпантин гірських доріг, просто магічні пейзажі неймовірної краси одразу зачарували кожного з нас.
Офіційна зустріч із полічанами відбувалася у великому шатрі, де розмістилося понад 300 чоловік нашої делегації з України, Росії, Америки,
Канади, Польщі та Німеччини. А також – група хорватських Лимичів. Нас вітали представник президента Республіки Хорватія, доктор наук, Сініша Таталович, Сплітсько-Далматинський жупан Анте Санадер, Великий Поліцький князь Петар Родич, Малий Поліцький князь Лука Марич-Банє, співголова Товариства хорватсько-української
дружби Теодор Фріцкі, голова Союзу русинів і українців Республіки Хорватія Славко Бурда, мер міста Оміш, інші офіційні особи.
Присутні журналісти українських і хорватських телерадіокомпаній, друкованих видань із великим інтересом спостерігали за цією історичною
подією – символічним поверненням, на свою історичну прабатьківщину через п’ять століть. Усіх вразила екіпіровка нашої делегації.
Одягнені ми були надзвичайно святково. Всі – у білих сорочках! На грудях – яскраві значки з родовим гербом, на шиях – оригінальні краватки.
А чи знають усі, що краватка – це «хорватка»? Саме хорвати у ХVІІ ст. запропонували яскраві шарфи, які по-особливому зав’язувалися на шиї. Цей симпатичний хорватський стиль так припав до душі прискіпливим
французам, що вони ввели новий фасон на шарфи і назвали його «а ля кроате» – «краватка». Ось так хорватки увійшли в моду і стали ознакою культури й елегантності, завоювавши не тільки Європу, а й весь цивілізований світ!
Ми підготували сюрприз – оригінальну українсько-хорватську краватку – п’ять атласних стрічок – кольорів двох національних прапорів, скріплені родинним значком. Наші краватки так чарівно виглядали на білих сорочках, що й ми завоювали симпатії усієї Хорватії! Не юрба туристів, а велика дружна родина! Це створило приємне враження і надовго запам’ятається всім – справжня Лимичиада!
Але й господарі-полічани також вразили багатьма приємними і несподіваними для нас сюрпризами. Щоразу на родинну вечерю вони готували сопарнік – давню національну страву, яка віднесена до нематеріальної
культурної спадщини і захищена ЮНЕСКО. Нам випікали сопарнік на жаринах тут же, біля шатра, з радістю розкриваючи тисячолітній
секрет приготування. А запивали його, як годиться, червоним
виноградним вином! У такому великому родинному гурті – втричі
смачніше! Задушевні хорватські пісні у чоловічому виконанні ніби відроджували дух наших далеких і спільних предків…
Другий день. У пам’яті – назавжди! Елем! Довгоочікувана і виняткова зустріч. Один за одним, минаючи саркофаг, кожний із нас доторкнувся рукою до його віковічної кам’яної колиски, як би вітаючись із шанованим
предком через цілий міленіум – 1000 років! «Елем!», «Елем!», «Елем!» – усі разом вигукували це дороге для нас ім’я, що поєднало в одне ціле дух минулого і сучасного – засновника роду та його теперішніх
нащадків. Дивовижно було побачити поруч й Елема – члена нашої делегації такого високого, міцного, молодого і красивого! Символічна зустріч!
Аби ще більше наблизитися до свого славетного предка, ми здійснили священний ритуал – по кутках гробниці, покладання землі, привезеної із колишнього села Лікоть, села Гарячківка, міста Рівне, де
встановлені родинні пам’ятні знаки.
На честь такої неординарної події в церкві Успенія Пресвятої Богородиці
відбулася свята меса, а місцевий священик за католицьким звичаєм здійснив нам обряд причастя. На прощання та з обіцянкою повернутися знову – саркофаг накрили прапором-плащаницею з родовим
гербом. Паломництво до гроба Елема відбулося!
Цього ж дня колона автобусів вирушила до середньовічної фортеці
Кліс, вона – ключ Далмації. Саме тут наші предки полічани тривалий
час стримували натиск турецьких завойовників. Події відбувалися п’ять віків тому в роки правління султана Сулеймана ІІ Законодавця або Розкішного, більш відомого у нас через його українську дружину Роксолану.
І нарешті! Після багатьох століть вигнання ми повертаємося у свою легендарну фортецю Кліс. Повертаємося урочисто! Десятки яскравих родинних прапорів святково здіймаються вгору, розвиваються на вітрі і роблять нашу колону неперевершено святковою! Нас зустрічають із хлібом і сіллю мер міста Кліс, державні та громадські діячі. Короткі
перемовини, і фортецю нам «здають без бою!». Сторожа повільно відчиняє браму. Один за одним, вітаючись: «З поверненням!», із хвилюванням
входимо в свою фортецю. Короткий мітинг. Розходимося по фортеці. Вражає дивовижна височінь цієї захоплюючої серце і погляд монументальної споруди!
У найвищій її точці – Прапор Республіки Хорватія. Та поруч – із цього дня – на флагштоці – і наш – Родовий Прапор! Саме Віталій Лимич – з Переможного – рішуче-сміливо піднімає його над фортецею – над всією Далмацією! Тепер воістину – історична фортеця Кліс – наша!
Третій день. Приходить усвідомлення, що це дійсно історична подорож!
Церковними дзвонами зустрічає колишня столиця Поліцького князівства – Гата. Біля Музею історії Поліци – офіційні особи, Повноважний
посол України в Республіці Хорватія Маркіян Лубківський. Урочиста церемонія. Поліцький князь Лука Марич-Банє схвильовано повідомляє
нам рішення Поліцької громади – про відкриття меморіальної дошки та Музею історії Роду Лимич. Звучить Гімн Роду. Через п’ять століть ми – нащадки королевича Елема – символічно повернулися на свою прабатьківщину! І відтепер ми тут – свої, ми – рідні, ми – вдома! І пам’ять про цю неординарну подію збережено назавжди! Тепер і наші нащадки йтимуть сюди – дорогою додому! Отже зрозуміло – Музей історії Роду Лимич відкрито на землі предків. Саме тут знаходиться пуповина нашого роду! І кожен за своє життя має тут побувати!
Найбільше ж заслуговують на те, щоб пам’ять про них залишилася у віках, наші діди, батьки. Тому кожен із нас має зробити особистий внесок до музею. Приміром, я передав давнє фото свого діда Лимича Андрія Васильовича, яке зроблено перед відправленням його, 25-річного,
на І Світову війну. Дивом знайшовся й давній Псалтир, який він читав для людей багато років, і на цих, пошкоджених часом, сторінках збереглися відбитки його пальців. А мій батько, Лимич Іван Андрійович,
був лікарем від Бога. Медичну освіту він почав набувати у радянському таборі політв’язнів під керівництвом знаменитого професора,
якому врятував життя. А потім у сибірському засланні довгі роки працював без диплома і надавав всебічну медичну допомогу населенню,
переважно таким же колишнім в’язням. Робив екстрені операції, приймав пологи, лікував дітей. І весь час учився…
Уціліла і тепер потрапила до музею й 42-томна медична енциклопедія,
також із його відбитками. Будучи самоучкою, батько зробив чимало винаходів у медицині. Сталося так, що серед призначених наукових експертів був і той самий професор-політв’язень, який забрав одразу всю нашу родину до Красноярська. Без вступних екзаменів у 42-річному віці батько був зарахований студентом медінституту і закінчив – з відзнакою. Його диплом і нагрудний знак – найдорожчі для мене, за батьком пішли й ми, троє його синів, – стали лікарями.
Мамина скриня, яку я пам’ятаю з раннього дитинства, також потрапила до музею – саме в ній ми везли більшість експонатів. Справжньою
знахідкою для музею стали стародавні речі з Вінниччини (корзина-люля, куделя з ключем, веретено, ціп, праска, вишиті рушник, сорочка, спідниця, хустина, скатертина, глиняні горщики-близнята – Григорій Лимич; глиняні горщики-близнята – Володимир Штонда), з Львівщини (нецки, дерев’яна миска для замішування тіста, щітка для чесання льону, веретено, гребінка – Богдан Лимич; вишита камізелька, сорочка ручної роботи, рушник, прядка, човник, рубель, дерев’яна праска – Нінель
Волковська), з Рівненщини (вишиті рушник, намітка полотняна, покривало шерстяне ручної роботи – Ольга Леміч; прикраси з бісеру – Юлія Дибач), з Одещини (етнографічний одяг – Марія Бондаренко), з Тернопільщини (вишитий шлюбний рушник – Марія Саноцька). І це – далеко неповний перелік!
Було б добре, аби до музею потрапили речі від кожної родини нашого великого роду – речі, яких торкалися у минулому рідні вам люди!
Тільки таким чином їх можна зберегти і виконати свій моральний обов’язок.
Важливо, що в музеї уже знаходяться копії установчих документів «Фонду Роду Лимич», копія першої печатки, газети з публікаціями про події роду, фото і відеодокументи, а також ваші особисті листи, які ми всі зберегли, і наші Родинні листи, які ми вам писали. Своє почесне місце зайняли й макети наших пам’ятних знаків: «Корінь роду Лимич», «Доля роду Лимич», «Знак роду Лимич». Особлива увага – довідкам з іменами наших рідних, які у 2000 році, під час першої зустрічі у Рівному,
здали донорську кров – як самопожертву заради майбутнього роду.
А поряд – списки 300 наших рідних – які вперше наважилися і здійснили таку духовну подорож! Подорож – на свою – землю обітовану! Цей незабутній 2008 рік також увійшов у золотий літопис нашого роду. Багато хто з учасників уже надіслав нам відео і фотоматеріали свого перебування в Хорватії, які обов’язково додадуться до музейних експонатів.
Добре було б, аби це зробили всі, адже готується великий родинний фотоальбом.
А ще – завдяки нам – на 300 полічан стало більше! Кожний із нас отримав посвідчення члена Поліцького товариства імені «Святого Юра» – особисто від Великого Поліцького князя Петара Родича. І хоча це – ще не паспорт етнічного хорвата, але все одно – документ!
Усі відеокамери цього ж дня записують подію, що відбувається на Вічевому місці. Поряд – невеличка церковка Святого Юра, якій – понад тисячу років! Тут здавна вирішуються доленосні питання та обираються Поліцькі князі. Порядок їх обрання й донині вважається взірцем середньовікової селянської демократії. Усі претенденти розстилали на землі свої мальовничі плащі (капаране), в які виборці кидали камінчики.
Віддати свій голос кандидату, означало кинути камінчик у його плащ. В якому плащі було більше камінчиків, той і ставав Великим Поліцьким князем.
Так і тепер – за давнім звичаєм наших предків – родинна громада обирає свого очільника – Великого князя Роду. Кандидатура одна – глава роду Андрій Лимич. Попереду кам’яного стола – на гладкій кам’яній підлозі розстелений жупан – старовинний верхній чоловічий одяг. Виборці, пильно дивлячись в очі кандидату, який стоїть поруч, кладуть камінці на жупан. Хто проти – камінчик кладеться біля жупана.
Один за одним – уся родина віддає свої голоси Андрію Лимичу, і
він заслужено стає Великим князем Роду! А рід Лимичів таким чином – через багато століть – повертає собі колись втрачений князівський статус!
Поліцький князь Лука Марич-Банє офіційно вручає Андрію Лимичу символи влади – Поліцький Статут і булаву. Тут же обираються три заступники Великого князя Роду – князь Елем Штен (Хмельницька обл.), князь Богдан Лимич (Львівська обл.), князь Юрій Лимич (Російська Федерація).
Всі разом присягаються на Поліцькому Статуті вірою і правдою
служити родинній справі.
За тим одноголосно обирається Велика Рада Роду та ревізійна комісія.
ІІІ з’їзд роду Лимич констатував, що головне завдання попереднього родинного форуму – дослідження історії роду – виконане! Основний курс подальшої діяльності – регулярне відвідування стародавньої
хорватської округи Поліца з метою ознайомлення з культурно-
етнографічною та історичною спадщиною предків. Всебічна співпраця з Поліцьким товариством імені «Святого Юра».
Наш візит до Хорватії завершився прощальною вечерею, яку гостинно влаштували щедрі полічани. За три дні – всі добре перезнайомилися і сиділи за столами, як одна велика родина. Спілкувалися без перекладачів! Танцювали досхочу! Особливою увагою у хорватів користувалися наші дівчата. І не дивно, адже дружина президента Хорватії
– українка! І ще їм сподобалися наші українські рушники з родинною
символікою, які стали полічанам дорогим подарунком – на згадку про незабутню зустріч!
Перше засідання Великої Ради Роду після повернення з Хорватії відбулося в Рівному. З метою регулярних поїздок до Поліци створено «Почесну консульську агенцію», завдання якої – сприяння в отриманні хорватських і шенгенських віз та організація подорожей.
До складу агенції входять: Юлія Михайлівна Басараб (м. Київ) – голова агенції, Юлія Василівна Лимич (м. Київ) – заступник голови, Світлана Дмитрівна Сіромаха (м. Київ) – заступник голови, Наталія Михайлівна Ситник (м. Київ), Сергій Богданович Мацько (м. Київ), Петро Омелянович
Лимич (м. Київ), Анна Андріївна Лимич (м. Рівне).
Пропонуються наступні терміни поїздок для екскурсій та відпочинку:
з 30.07.09 до 12.08.09 – іменини Елема, з 15.08.09 до 28.08.09 – храмове
свято церкви Успенія Пресвятої Богородиці – біля якої саркофаг Елема. Це є символічні дати!
Другим важливим питанням засідання ради було фінансове забезпечення діяльності родинної організації. Відомо, що до цього часу всі заходи «Фонду роду Лимич» здійснювалися в основному за рахунок спонсорських внесків окремих наших людей. Оскільки багаторічна діяльність родинної організації уже викликає довіру та підтримується членами всього роду, то й питання внесків, як і в інших громадських організаціях, є очевидним.
Посильний внесок на благо роду – благорода! Величина благороди може бути: 1% – від прибутку, зарплати, пенсії – у середньому – 10 гривень у місяць (120 гривень – у рік), або – хто скільки зможе. Контроль за надходженням і використанням коштів буде здійснювати ревізійна комісія.
Велика Рада Роду рекомендує сплачувати внески через Ощадбанк на картковий рахунок, відкритий на ім’я Лимича Андрія Івановича (зразок додається). Квитанцію про сплату обов’язково надішліть на адресу «Фонду роду Лимич». Інформація про надходження вашої благороди буде періодично оприлюднюватися в наших повідомленнях.
Підтвердженням вашої довіри до нашої діяльності стане й заповнення родинної анкети «Давайте знайомитися!», адже також – настала пора! На сьогодні історичні цінності роду – відомі. Але ж наші рідні люди – найбільший духовний скарб, їх знані імена як у нашій країні, так і в світі, обов’язково мають стати надбанням усього роду: актори, співаки, режисери, спортсмени, бізнесмени. А також – працівники освіти,
культури, медицини, літератури, люди різних професій із «золотими руками», народні умільці.
Нині ж ми називаємо вже відомі нам імена: Елем Петрович Штен – директор телерадіокомпанії «Шанс», засновник і директор благодійного фонду, кавалер Ордена Рівноапостольного Князя Володимира ІІ ступеня. Віктор Васильович Лимич, кандидат технічних наук, директор приватного підприємства «ТОР». Юлія Михайлівна Басараб – старший прокурор Генеральної прокуратури. Ярослав Йосипович Борута – співак,
Заслужений артист України, президент благодійного фонду, Лицар Ордена Святого Григорія Великого. Євгеній Іванович Лесєв – директор сільськогосподарського підприємства «Дружба». Дарія Ярославівна Згоба – Заслужений майстер спорту, чемпіонка Європи зі спортивної гімнастики. Анатолій Васильович Леймич – директор агропромислової
фірми «Злагода». Ольга Йосипівна Леміч – культпрацівник, поетеса. Василь Петрович Морикін – режисер. Віктор Іванович Кривий – військовий,
на генеральській посаді. Володимир Петрович Лимич – директор
фірми «Прометей». Василь Васильович Рябошапченко – крупний російський бізнесмен. Олександр Йосипович Мацько – полковник, військова академія. Василь Ярославович Вінтоняк – приватний підприємець,
Степан Михайлович Лимич – приватний підприємець. Любов Іванівна Гаврилів – науковець. Галина Володимирівна Синичич – науковець, журналіст. Андріана Миколаївна Костенко – політолог, помічник народного депутата. Анна Андріївна Лимич – письменниця, журналіст. Людмила Юріївна Бедрієвська – актриса «Большого театра» в Москві. Степан Степанович Лимич – військовий льотчик-випробувач.
Впевнені, кожний із вас має особисті заслуги, добився у житті певних успіхів! І такий великий рід, як наш, зможе вами гордитися!
Прийшов час стати нам ще ріднішими! По крові! Родинна анкета передбачає чимало важливих пунктів. І вказати групу крові – життєва необхідність. Існує велика проблема донорської крові. І в разі потреби кожний зможе звернутися до нас за допомогою. Маючи таку інформацію,
ми одразу знайдемо донора відповідної групи крові. А рідна кров – найбільш життєдайна!
І ще більше ми можемо поріднитися! По духу! Через Інтернет – наше спілкування стане взаємним! Почнеться регулярний обмін думками та життєвим досвідом. Наприклад, сьогоднішніми проблемами.
Безкінечний потік інформації про світову кризу, спад економіки, інфляцію, девальвацію, коаліції… Скільки можна красти і балабонити про край прірви, економічний колапс і фінансову безвихідь! Наші батьки пережили революції, війни, голодомори, репресії, депортації, радіацію… І ніколи не втрачали сили духу! Виживемо і тепер! За будь-яких обставин.
Адже ми за походженням давнього прізвища – сини волхвів! Саме волхви вичислили народження Ісуса Христа і першими прийшли до Нього з дарами! Свято Різдва Христового – світле родинне свято! Здоров’я вам і радощів, і віри! У те, що ми – спасенний, славний Рід! Хай кожний день любов дарує в мирі! Аби міцнів наш давній родовід!


У році Новому залишимось разом,
Пов’язані кровно і зібрані часом!


ГЛАВА, ВЕЛИКИЙ КНЯЗЬ АНДРІЙ ЛИМИЧ



МИ – РІД – ЕЛЕМИ
Наші праслов’янськи предкі – волхви усі важливі події планували й здійснювали за природними циклами. Дотримуючись цієї традиції, ми зареєстрували web-сайт:
www.rodfond.org
у день зимового сонцестояння – 22 грудня 2008 року.
Сайт знаходиться у стадії розробки, офіційне відкриття відбудеться у день весняного рівнодення – 20 березня 2009 року.


УВАГА!
Просимо всіх, хто брав участь у поїздці в Хорватію, надіслати відео і фотоматеріали для великого родинного фотоальбому, який уже готується і буде зберігатися в Музеї історії Роду Лимич. Кожний із вас і таким чином увійде в літопис нашого роду!


ПОВІДОМЛЕННЯ
про наступну поїздку до Хорватії
Право на поїздку мають усі. Віза відкривається на підставі гарантійного листа (запрошення) з хорватської сторони. Для цього потрібно надіслати рекомендованим листом на нашу адресу ксерокопії двох паспортів – закордонного та громадянина України, окремо зазначивши місце реєстрації за паспортом і поштову адресу проживання. А також
вказати професію і посаду. Обов’язково – телефони: домашній та мобільний. Зазначте найбільш зручний для вашої поїздки час і термін.
Документи прийматимуться тільки до 1 березня 2009 року!


Наша адреса:
Лимич Андрій Іванович,
вул. Соборна, бос 291, оф. 21, м. Рівне, 33001.
Телефони: 8 (0362) 26–10–01; 8 (097) 81 96 906 з 9.00 до 12.00.


Повідомляємо також!
Адреса Поліцького Товариства «Святого Юра»:
Petar Rodic, Veliki Poljicki Knez. Drustvo Poljicana «Sveti Jure» – Priko, Glagoliaska 10, Omis 21310, Republika Hrvatska.Республіка Хорватія.
Tel/fax: 8 (1038521)862–084; 8 (1038591)54–99–705;
8 (1038598)98–31–377; 8 (1038598)423–258
E-mail: drustvo.poljicana.sveti.jure@st.htnet.hr


Телефони перекладачів:
Володимир Цінотті, тел. 8 (1038591)89–11–694.
Невен Цінотті, тел. 8 (1038591)57–14–723.
E-mail: neven.cinotti1@st.t-com.hr
Тетяна Мар’яновіч, тел. 8 (1038521)34–34–31;
8 (1038591)51–52–876; 8 (1038598)606–276
E-mail: tatjana.marjanovic@st.t-com.hr
Віктор Філіма, тел. 8 (1038591)793–42–06
E-mail: viktorfilima@yahoo.com


НАШЕ РОДОВЕ ІМ’Я
За слов’янською традицією новонародженим дітям часто дають імена славетних предків. У наших рідних усе частіше з’являється таке бажання, про що свідчать ваші дзвінки і листи. Роз’яснюємо. Наш найдавніший
предок – син хорватського короля Мирослава називався – принц Елем. Його нащадки стали зватися Елемичі, а згодом – Лемичі – так виникло родове ім’я – прізвище. Західнослов’янському, західнохристиянському імені Елем відповідає східнослов’янське, східнохристиянське
(православне), рідковживане українське ім’я Елим. Відповідно – виникло прізвище Елимич, сучасне – Лимич!
За католицьким календарем іменини Елема – 30 липня, за православним
календарем іменини Елима – 12 серпня. Слово Елем або Елим в перекладі з санскриту та семітських мов означає: пророк, мудрець, волхв, той, хто володіє силою божественного знання.
Чоловіче ім’я Елем, Лем – Елемко, Лемко, Елемо, Лемо, Елемик, Лемик, Лемина, Елемчик, Лемчик, Елемцьо, Лемцьо, Елемсьо, Лемсьо, Елемусьо, Лемусьо, Елемусь, Лемусь, Елемусик, Лемусик, Елемусько, Лемусько, Елемонько, Лемонько, Елемочко, Лемочко, Лемуша, Елемушко,
Лемушечко, Лемушко.
Чоловіче ім’я Елим, Лим – Елимко, Лимко, Елимо, Лимо, Елимик, Лимик, Елимчик, Лимчик, Елимцьо, Лимцьо, Елимсьо, Лимсьо, Елимусьо,
Лимусьо, Елимусь, Лимусь, Елимусик, Лимусик, Елимусько, Лимусько,
Елимонько, Лимонько, Елимочко, Лимочко, Лимина, Лимуша, Лимушечко, Лимушко,
Жіноче ім’я Елема, Лема – Елемка, Лемка, Елемця, Лемця, Елемся,
Лемся, Лемулька, Лемулечка, Лемуля, Лемуня, Лемуся, Лемуська, Лемусечка, Лемусенька, Лемонька, Леманейка, Лемунейка, Лемуленька,
Лемуненька, Елемонька, Лемонька, Лемочка, Лемина, Леминка, Лемушечка, Лемушка, Лемуша, Лемцюня, Лемиця, Лемичка, Лемита, Лемитонька, Лемиточка, Лемитка, Лемуточка, Лемуцечка.
Жіноче ім’я Елима, Лима – Елимка, Лимка, Елимуля, Лимуля, Елимуня,
Лимуня, Лимуненька, Лимулька, Лимуненька, Лимуля, Лимця, Лимся,
Лимуся, Лимуська, Лимусечка, Лимусенька, Елимонька, Лимонька, Лимунейка, Лиманейка, Елимочка, Лимочка, Лимуленька, Лимуненька,
Лимулька, Елимина, Лимина, Елиминка, Лиминка, Елимушечка, Лимушечка,
Елимушка, Лимушка, Лимуша, Елимцюня, Лимцюня, Лимиця, Лимичка, Лимита, Лимитонька, Лимиточка, Лимуточка, Лимитка, Лимуцечка.
Скільки варіантів має наше давнє родове ім’я! Вибирайте дитині на здоров’я і щасливу долю! Нехай славиться – в ім’я нашого Роду!


Велика Рада Роду
Андрій Іванович Лимич (м. Рівне), Елем Петрович Штен (м. Шепетівка Хмельницької обл.), Богдан Миколайович Лимич (с. Переможне Львівської обл.), Світлана Дмитрівна Сіромаха (м. Київ), Анатолій Васильович
Леймич (м. Хмельницький), Степан Михайлович Лимич (с. Переможне Львівської обл.), Володимир Петрович Лимич (м. Червоноград Львівської обл.), Григорій Михайлович Лимич (смт Крижопіль Вінницької
обл.), Анна Андріївна Лимич (м. Рівне), Віктор Васильович Лимич (м. Одеса), Юлія Михайлівна Басараб (м. Київ), Анатолій Григорович Лимич (м. Київ), Павло Васильович Лимич (м. Врадіївка Миколаївської обл.), Євгеній Іванович Лесєв (с. Червоний Промінь Дніпропетровської
обл.), Любов Іванівна Гаврилів (м. Ужгород), Микола Анатолійович Леймич (м. Хмельницький), Василь Ярославович Вінтоняк (м. Івано-Франківськ), Галина Володимирівна Синичич (м. Турка Львівської обл.), Михайло Васильович Лимич (с. Орлівка Донецької обл.).


Ревізійна комісія
Нінель Василівна Волковська – голова (м. Червоноград Львівської обл.), Степан Михайлович Коростинський (м. Червоноград Львівської обл.), Софія Миколаївна Рябошапченко (с. Ширяєве Одеської обл.).


Промова Сініши Таталовича представника Президента Республіки Хорватія,
радника з питань політичної системи на прийомі
від імені Президента Степана Месича 1 жовтня 2008 року, Поліца


Пане Анте Санадер, пане Андрій Лимич, представники роду Лимич! Дуже приємно вас усіх бачити. Пан президент Степан Месич із задоволенням
взяв під свій патронат цей захід – вашу поїздку до Хорватії.
Показуючи, що відносини між Україною і Хорватією є хорошими і дружніми. Український і хорватський народи пов’язує історія, українсько-
хорватське товариство, а тепер – і рід Лимичів. Ви спромоглися не забути своє коріння так само, як і українці, що живуть в Хорватії.
Ми сьогодні бачимо вже незалежну Україну, незалежну Хорватію і приєднання до Європи. І бажаємо, щоб це дало змогу ще більше зблизитися з вами.
Як уже казали, кордонів між нашими народами немає, і ви це відчули,
їдучи Хорватією. Сьогодні діє Шенгенська зона, ви знаєте, але я сподіваюсь, що в Європейському Союзі буде як Хорватія, так і Україна, і ми будемо однією великою сім’єю – і хорвати, і українці, і Лимичі. Вітаємо вас у Хорватії, вітаємо вас вдома!


Промова Сініши Таталовича представника Президента Республіки Хорватія,
радника з питань політичної системи перед громадою роду і полічанами 1 жовтня 2008 року, Поліца


Дорогі українські Лимичі! Ваш приїзд до Хорватії є унікальним явищем. Відомо, що Лимичі є старим поліцьким родом, який у ХVІ ст. через нашестя турків потрапив до України. Великий рід Лимич має багато віків. Феномен роду Лимич у тому, що велика його громада проживає
і в Хорватії, і в Україні.
Рід Лимич не лише великий, він не забув про свої корені, ширився і помножувався далі. Рід Лимич вартий дослідницької роботи. Феномен роду Лимич унікальний. Сам ваш приїзд зацікавив усю громадськість. Я сподіваюсь, що рід Лимичі відновлять історію і познайомляться з ріднею тут.
Ваш приїзд свідчить про те, що наші народи дуже близькі. Своїм приїздом ви стали послами України в Хорватію, а приїдете в Україну – станете послами Хорватії. Наша доля дає нам те, що в Європі ми повинні
бути, як один народ, одна родина. Зараз Хорватія знаходиться на порозі вступу до ЄС.
Сподіваюся, що й Україна теж скоро вступить до нього. Сподіваюся,
що ваш рід Лимич буде зразковим для всіх інших родів. Вивчення і знання свого коріння утверджує віру в себе. Це є добра співпраця. Дорогі Лимичі! Вітаю вас вдома!


Промова Анте Санадера жупана Сплітсько-Далматинської області
на прийомі від імені Президента Степана Месича 1 жовтня 2008 року, Поліца


Хочу привітати представників роду Лимич. Сьогоднішня зустріч найкращим чином показує, наскільки ми серйозно прийняли ваш візит,
бо вас чекали в Хорватії. Хвала. Ми раді вас бачити вдома після багатьох століть, вітати сердечно пана Андрія Лимича, бо він є серцем всієї події і заслуговує на хвалу. Ми, а це також голова українсько-хорватського товариства Теодор Фріцкі, який мене познайомив з паном Андрієм, із яким ми потім спланували організацію зустрічі, розробили організаційний план. Ми разом із ним були в Україні, в Києві, в Одесі, ми зустрічалися з представниками роду, багато з них є сьогодні у нас гостями, ми побачили ваше ставлення, ми відчули вашу велику любов до нас. І я бажаю, щоб і ви її відчули, що приїхали на свою прабатьківщину.
Дякую вам всім, що ви сьогодні тут із нами. Бажаю, щоб ви частіше приїжджали до нас, на свою прабатьківщину. Я думаю, що ви перші й привезете сюди всіх інших. Ми вас дуже чекаємо. Хорватія має 4,5 млн. людей, а ще стільки ж живе за її межами. Хоча Хорватія – маленька країна, але має достатньо території, щоб проживало ще 5 млн. людей. Я сподіваюся, що ви зрозумієте потребу бути в Хорватії. Це – наше найбільше бажання. І пана Андрія Лимича, який має велике духовне завдання повернути вас у Хорватію. От і нині таким чином йому це вдалося. Але я знаю, що він є впертим і щороку він буде привозити ще більше Лимичів. Я дуже сподіваюся, що Хорватія вам сподобається.
Пану Андрію я бажаю гарного здоров’я, і хай вам Бог дасть багато років життя і всі ваші та його мрії та цілі збудуться. Я хочу також привітати його дружину, привітати всіх. Дорогі Лимичі, ми всі вас любимо, щиро вам дякуємо, що ви приїхали до Хорватії. Хвала.


Промова Анте Санадера жупана Сплітсько-Далматинської області
перед громадою роду і полічанами 1 жовтня 2008 року, Поліца


Ми вітаємо вас, дорогі Лимичі, у вашій Хорватії, куди ви прибули через п’ять століть. Ми любимо вас і сподіваємося, що вам тут сподобається.
Бажаємо, щоб ви закохалися в цю країну і залишилися тут. І покликали всіх своїх друзів, щоб приїхали з вами також.


Промова Луки Марич-Банє, Поліцького князя під час урочистого відкриття Музею історії роду Лимич
та меморіальної дошки 3 жовтня 2008 року, Поліца


Дорогі мої полічани! Лимичі-полічани! Від серця вітаю вас і в мене з’являються сльози на очах, коли вас бачу. Бачу, що ви повернулися на поріг наших прадідів, у наш Музей поліцький, який уже завтра буде вашим музеєм поліцьким, куди ви привезли свої сувеніри, експонати, речі, які ваші прадіди мали ще 500 років тому, щоб ми бачили, як ваші предки жили в Україні. Поліца ваша так само, як і наша. Бажаємо вам усього найкращого. Хай вас оберігає Бог і бажаю вам найдорожщого – здоров’я. І насамкінець скажу, що для мене є великою честю те, що між нами є посол України в Хорватії. Будь ласка, за нього помолімося. Дуже вам дякую.


Промова Влада Джудерія жупана Гати, Поліцького католицького декана під час урочистого відкриття Музею історії роду Лимич
та меморіальної дошки 3 жовтня 2008 року, Поліца


Дорогі браття і сестри! Вітаю вас на вашій прабатьківщині, на прабатьківщині
ваших предків – в нашій та вашій Поліці. Я думаю, що ви ознайомитеся з цими місцями і вас проймуть якісь особливі відчуття. І ви відвідаєте ці місця, де жили і де ходили ваші прадіди. Я пишаюся тим, що ви відкрили той давній зв’язок і коріння. Я сподіваюся, що така зустріч буде повторюватися кожного року. Будь ласка, ознайомте
і ваше молодше покоління з тим, звідки походять ваші предки. Ви – полічани, а Поліцька Республіка і полічани – це частина хорватського народу. Отже у вашій крові тече хорватська кров, поліцька кров також. Тому я вас іще раз вітаю з особливим почуттям, і, будь ласка, ознайомтесь із цією місцевістю, яка є вашою прабатьківщиною. Всього вам найкращого! Гарного завершення перебування тут і щасливого повернення додому. Хай вас благословить Господь, і всього вам найкращого!
Минулого року я тут зустрівся з паном Андрієм Лимичем, я йому обіцяв подарувати Біблію хорватською мовою, а, зважаючи на те, що своєю Біблією користуюся щодня, я йому пообіцяв подарувати зовсім новеньку. Минулого року ми дуже короткий час були разом, тому сьогодні хочу використати таку нагоду і подарувати йому Біблію. Отже, що я йому написав: Шановному пану Андрію Лимичу, чиї прадіди більше тисячі років тому колись перейшли до України. З найкращими побажаннями – Влад Джудерія, жупан Гати і Поліцький декан. 03.10.2008 року.


Промова Маркіяна Лубківського Повноважного посла України в Республіці Хорватія під час урочистого відкриття Музею історії Роду Лимич
та меморіальної дошки 3 жовтня 2008 року, Поліца


Рід Лимичів об’єднує велика любов до батьківщини, до свого славного імені. Мені навіть важко вам передати, яке величезне значення має ваш приїзд для відносин між двома державами, Україною і Хорватією,
для гуманітарного співробітництва між нашими країнами, для зближення двох держав. Однозначно ця подія увійде в історію, як славний чин славного роду Лимич, які через століття повернулися на землю своїх предків. Сьогодні я мав зустрічі із жупаном Сплітсько-Далматинської
жупанії, із мером міста Спліт, ми дуже багато говорили про вас. Говорили про те, що такі зустрічі мають бути традиційними, незважаючи на всі поневіряння, незважаючи на той складний шлях, який ви пройшли, незважаючи на ті проблеми, які ви мали на своєму шляху. Я сьогодні схиляюся перед вашою ініціативою, перед вашою самопожертвою,
перед вашим бажанням побачити землю своїх попередників. Ця земля славна, ця земля стражденна, вона пережила чимало поганого,
вона знала багато зла, але вона знала й багато добра. Рід Лимич – це невід’ємна сьогодні складова сьогодні народу, який проживає в Хорватії, народу, який живе в Україні, різних народів, які зараз живуть на всіх просторах, з яких ви приїхали. Я хочу вам побажати приємного перебування в Хорватії, хочу подякувати вашому керівництву за таку прекрасну ініціативу і хочу запросити вас знову до Хорватії. Приїжджайте,
коли буде трохи тепліше. Приїжджайте, щоби покупатися в цьому морі. Приїжджайте до Загреба, щоб ми зустрілися і в Загребі.
Але скажу вам ще одну річ. Дуже особисту і дуже щиру. Я не міг до вас не приїхати, я не міг з вами не поспілкуватися, навіть незважаючи на те, що нас розділяли години та, кілометри шляху. Це – мій і моїх співробітників скромний внесок у справу відродження вашого роду, невеликі
його воскресіння та воскресіння цієї прекрасної традиції. Тому що я, незважаючи на свої знання, заявляю, що влаштування традицій роду в вашій особі є унікальним. Я не знаю інший рід в Україні, який би, по-перше, був таким великим, а, по-друге, так би беріг свої традиції, як ви. Дякую вам за це. Всім вам благ! І просто скажу, що відсьогодні я – Лубківський-Лимич!



Глава Роду та його заступники (зліва направо): князь Елем Штен,
князь Юрій Лимич, Великий князь Андрій Лимич, князь Богдан
Лимич присягаються на Поліцькому Статуті вірою і правдою
служити родинній справі.





Гробниця принца Елема, кін. Х ст. Далмація, Гірська Поліца, Моліва. Біля церкви Успенія Пресвятої Богородиці.