ГАРЯЧКІВКА

Зранку оживає все – берег невеличкої річки Вільшанки наповнюється гелготанням гусей і кахканням качок, у дворах реве худоба. Для всіх — це призвичаєне сільське життя.
В обідню пору на Кокошковій тихо лежить худоба, мовби слухає неповторний переспів трави. Випасають на цьому пагорбі давно. Земля цього поля належала заможному селянину на прізвище Кокошка.
Таке ж саме – на Поповій і біля Журавля, тут завжди випасається одночасно не одна череда худоби. Місце для пасовиська – прекрасне, для скотини — багато води, а для пастухів – зелений затишок.
Був у селі пан Дуалецький, котрого запам’ятали та виділили з усіх інших… Існує легенда про малого сина одного з панів, можливо, й цього. Пан жив тут давно. Якось довелося йому зустрітися з ворожкою, котра передбачила його синові скору смерть, назвала день та причину – через воду. Зажурився пан, бо дуже любив свого єдиного синочка, і до настання того злощасного дня звелів закрити всі колодязі в селі та окрузі, сподіваючись запобігти своєму горю. Та кажуть у народі, що на роду написано, те й станеться. Пішов того дня сильний дощ, і малий, бавлячись на подвір’ї, посковзнувся, впав у калюжу та захлинувся водою… Одні казали, що то була відплата панові за те, що знущався над бідняками, інші шкодували… Хтозна.
Розповідають, на місці, де тепер стоїть школа, було панське обійстя з великим розмаїттям гарних дерев, декоративних кущів і бузку, квітів, особливо приживалися та розкошували фіалки. Була тут панська комора та великий шматок землі. Пізніше, коли заснували колгосп, люди сходилися сюди відпочивати. Грали музики, молоді танцювали, старші лузали зернята і спостерігали.
Був тут і фруктовий сад, який згодом викорчували та зробили баштан, – на території теперішньої колгоспної контори, яка раніше стояла на місці дитячого садка.
Біля старої церкви і нової бані працювала семилітня школа. На краю села, де донедавна була їдальня другого тракторного стану, довгий час знаходилася початкова школа, де вчилися до четвертого класу. Це місце так і називається Зелений двірок. Загалом це – колишня панська садиба – великий дім з колонами та буцімто гарним садом, якого вже немає. Саме цей маєток пан подарував своїй коханці.
Місце у центрі села, де тепер новий ставок, називають Медоївкою. Був тут і раніше ставок з млином та олійнею, які зруйнували ще перед війною. Була й гойдалка для дітей. На тому кутку жили люди на прізвище Коваль. (Н. Грохан).
Люди пам’ятають, що село здавна поділене на дві парафії, одна відносилася до кам’яної, інша – до дерев’яної церкви. У цій місцевості було багато густих, розкішних лісів, росли різні дерева, переважно – липи, дуби, клени, ліщина, груші (Марія Чуба ).
Кажуть, що у лісі було знайдено дерев’яну церкву, яку збудували гайдамаки. І в селі також спочатку склали дерев’яну церкву. Старо-Гарячківка розкинулася по обидва боки річки Вільшанки, що бере початок біля Бакового садка і впадає у Дністер, а потім у Чорне море.
Село також поділялося на дві частини: в одному боці жили Гуцоли (Гуцулівка ), в іншому – Бондарі (Бондарівка ). На другому березі річки – Комарівка, де жили Комарі.
Гуцулівка – невеликий завулок з семи будинків, де колись у кожній хаті жила родина Гуцолів (гуцулів, що прийшли в Гарячківку з карпатський гір). В нашому будинку (Вакарчук Т.) жив Архип Гуцол, далі – Мойсей Гуцол, Марія Гуцол… Залишився лише Іван Гуцол, котрому вже за дев’яносто літ.
Колись у селі добували багато каміння, кар’єр існує і тепер.