УКРАЇНА, 33001, м. Рівне, вул. Соборна, бос 291, офіс 21, тел. +38 (0362) 26-10-01, info@rodfond.org

Готуємося до великої родинної зустрічі

2000

1–2 жовтня цього року вперше в Україні проходитиме великий родинний зліт та установчі збори громадської організації «Всеукраїнський фонд роду Лимич».

Учасники родинного збору відвідають свою прабатьківщину — колишнє село Лікоть, де відбудеться урочисте відкриття та освячення Пам'ятного знака «Корінь роду Лимич» (увінчана дзвоном чотириметрова колона, в основі якої закладена капсула з інформацією про рід Лимичів) — власне ідейне та матеріальне втілення мрії Андрія Лимича закарбувати пам'ять віднайденого та утвердженого роду. За офіційними даними, представники цього розгалуженого роду живуть в 17 областях України (на сьогодні знайдено майже тисячу чоловік) — переважно у Львівській, Вінницькій, Рівненській, Донецькій областях.

Ця подія, яку можна назвати безпрецедентною в історії України за останні 300 років, стала можливою завдяки дослідженням фахівця зі східних методів діагностики та лікування Андрія Лимича. Йому вдалося знайти архівні документи, що сягають кінця ХVІІ століття і підтверджують правильність обраного шляху.

Народився Андрій Іванович у Сибіру в родині репресованих батьків. Більшу частину життя прожив поза межами України. Виявилося, що в рідному селі батька — Гарячківці Крижопільського району Вінницької області майже півсела — Лимичі Інтуїція підказувала, що всі начебто однофамільці можуть бути одного кореня, тобто одного роду. Інтерес до свого походження привів Андрія Івановича до архівів, з'ясувалося, всі ці люди мають спільного предка — Григорія Лимича, котрий народився у 1725 році.

У ході вивчення архівних матеріалів у Києві, Львові, Перемишлі стало відомо, що з ХVІ ст. Лимичі компактно проживали в селі Лікоть, яке було розташоване на обох берегах ріки Сян, в Карпатах, на межі Лемківщини і Бойківщини. Переважна більшість жителів села були бойки, і коли тут з'явилася родина лемків, то їх стали називати Лемичі, тобто приналежними до лемків. Так з'явилося прізвище Лемич, яке з часом, як свідчать архівні джерела, набуло численних змін і перетворилося на Леміч, Лімич, Лимич та схожі варіанти. Сьогодні найбільш поширена родова назва — Лимич (72%).

Перше переселення більшої частини селянського роду з Карпат на Поділля сталося на початку ХVІІІ ст. після того, як родючі землі цього краю були звільнені від турецького поневолення. Так Лимичі опинилися в селі Гарячківка на Вінниччині та, на жаль, родинний зв'язок було втрачено, і обидві гілки роду розвивалися окремо.

Друге переселення роду з прабатьківщини, уже тотальне, відбулося в 1946 році внаслідок сумнозвісної акції «Вісла». Відтоді село Лікоть, де проходить нині українсько-польський кордон, зникло з лиця землі.

Відбулась етнічна ідентифікація роду з лемками — частиною українського народу. Визначилось смислове значення прізвища. Андрію Лимичу є що передати своїм дітям та внукам, але він поставив за мету — повернути історичну пам'ять кожному з нині живучих Лимичів, закріпити відроджений родинний зв'язок шляхом створення родинної громадської організації як гаранту його збереження. За сприяння Рівненської обласної організації СДПУ(о) була створена і зареєстрована перша регіональна громадська організація «Волинський фонд роду Лимич». За її прикладом створюються такі ж об'єднання у більшості областей України.

Головна мета організації — відновлення і зміцнення родинних зв'язків, відродження і збереження духовних та культурних цінностей роду; розвиток родової, національної та державної української свідомості на грунті родової єдності; захист соціальних інтересів та взаємодопомога в їх реалізації; збереження генофонду роду та спостереження за демографічними змінами. Вона є послідовницею кращих традицій української родинної доброчинності, усвідомлюючи себе частиною великого українського народу.

Уперше в Україні селянський рід Лимичів має родинний герб та гімн. Кровну єдність роду закріпить вчинок самопожертви — безкоштовна здача донорської крові. Це — родинне таїнство і водночас благодійний внесок у духовне відродження української нації, вікових традицій вшанування предків.