УКРАЇНА, 33001, м. Рівне, вул. Соборна, бос 291, офіс 21, тел. +38 (0362) 26-10-01, info@rodfond.org

«Фонд роду Лимич» – шлях до об’єднання нації

2000

У час, коли продовжується важливий для розвитку нашої держави процес етнічної ідентифікації, тобто самоідентифікації українців, знаходяться люди, одержимі ідеєю об’єднання нації. Вони, маючи велику силу духу та волі, роблять можливе в своїй окремій справі і разом з тим – на благо всієї України. Багато дослідників та просто зацікавлених осіб вивчають генезис роду, етимологію прізвищ. Проте жоден із них до цього часу не пробував реально об’єднувати людей. Це, і, крім того, ще й найкращий спосіб збереження цінної інформації запровадив ентузіаст Андрій Іванович Лимич, втіливши ідею створення громадської організації «Фонд роду Лимич». До травня цього року, коли було створено фонд, в Україні ще не було громадських організацій, які б об’єднували людей одного роду та походження.

На сьогодні на території Рівненської області юридично зареєстровано регіональну громадську організацію «Волинський фонд роду Лимич». Завдяки цьому є зразок практичного досвіду громадсько-родинної організації та досвід організації подібних об’єднань в інших регіонах нашої країни, де компактно проживають Лимичі, а це – 17 областей. У перспективі – створення Всеукраїнського громадського фонду роду Лимич на основі ідеї однієї великої української сім’ї.

Зацікавившись етнічним походженням та тим, що означає прізвище Лимич, Андрій Іванович зумів знайти своє коріння на глибині дев’яти поколінь, починаючи з 1725 року. Він установив, що ті Лимичі, котрих вдалося дослідити, є родичами, але не дуже близькими, адже роду майже 300 років, хоча й об’єднує їх спільний предок. Виникла необхідність зберегти таку інформацію, що є досить важливою для людей цього роду, адже з втратою Андрія Лимича, як єдиного її носія, вона могла б зникнути. На думку Андрія Лимича, написання книги теж було б не найнадійнішим способом збереження інформації. Проведення зустрічі членів роду теж не зберегло б її результатів для наступних поколінь або широкого загалу. Тоді з’явилася ідея зберегти цю інформацію, створивши громадську організацію, яку і було названо «Фонд роду Лимич». Тут мався на увазі фонд інформації. І громадська організація є якраз тим механізмом, де інформація може надійно зберігатися, де її можна уточнити, використавши архівні джерела та праці науковців, – переконаний дослідник. Окрім цього, на думку пана Андрія, громадська організація є організм, який саморегулюється, і це є гарантією того, що цей рід існуватиме в першу чергу в інформаційному просторі саме серед членів роду.

Нині йдеться про створення Всеукраїнської організації, хоча існують й місцеві проблеми. Це, перш за все, організаційні питання, пов’язані з тим, щоб прийняти в Рівному майже 400 членів роду, які подали заяви на участь у Всеукраїнському з’їзді роду Лимичів. З’їзд планується провести першого жовтня цього року з наступним виїздом на прабатьківщину, в Турківський район Львівської області, де колись існувало село Лікоть. Там принагідно буде також відкрито пам’ятний знак «Корінь роду Лимич».

Хоча Лимичі зіткнулися з рядом значних організаційних труднощів у зв’язку з підготовкою до регіональних зборів, а тепер всеукраїнських, вони отримали підтримку і розуміння в усіх владних структурах, у громадських організаціях, тобто всі поставилися з розумінням і зацікавленістю. Лимичі взагалі вважають себе щасливим родом, адже їм вдалося довести, що вони є єдинокровними рідними людьми, незважаючи на те, що їх роз’єднує відстань і час.

Хочеться вірити, що ідея створення таких родинних громадських організацій знайде відгук в українському суспільстві, адже потреба в тому, щоб знайти своє історичне коріння, природна для кожної людини. Інша справа, що не кожна людина має таку інформацію, дані можуть бути просто відсутніми. І якраз початкова суть інформації, яка була здобута Андрієм Лимичем, і яка спонукала створити таку організацію, полягала у відсутності будь-якої інформації, що стосувалася б походження прізвища, етнічного чи національного походження людей, котрі носять прізвище Лимич. Найчастіше їх приймали за євреїв, білорусів, інколи за сербів чи хорватів, але не за українців.

Зацікавившись етнічним походженням та етимологічним значенням слова Лимич, Андрій Іванович дослідив, що його рід походить від єдиного предка з уже неіснуючого села Лікоть, що на Прикарпатті. Тут, на кордоні між Лемківщиною та Бойківщиною, була сім’я лемків – Лемичів, котрих так називали, щоб відрізнити від переважаючих бойків. На Вінниччині ж, у Крижопільському районі, є село Гарячківка, де також компактно проживають Лимичі. Більшість із них давно втратила родинні почуття, що дуже дивує Андрія Івановича, котрий близько тридцяти років прожив у Сибіру, але не втратив інтересу до свого роду, тим паче, що там ніде не зустрічав такого прізвища.

Методом опитування, бесіди з кожним Лимичем з Гарячківки він встановив, що це – одна велика родина. А подальша робота в архівах засвідчила, що всі Лимичі мають спільних предків із Прикарпаття, вони ж і були переселені в ХVІІ столітті з Карпат на Поділля для освоєння родючих земель. Нині компактно проживають Лимичі і в селі Переможне Городоцького району та в кількох селах Сокальського району, що на Львівщині. Це ті ж Лимичі, які в сорокових роках були виселені з Надсяння, зокрема рідного села Лікоть. З’ясувалося також, що ті Лимичі, які давно й незалежно живуть в селі Гарячківка на Вінничині, – кровні родичі тих Лимичів, котрі тепер на Львівщині, ніхто з них і не підозрював про існування тих чи інших. Звичайно, за довгі століття родинні зв’язки було втрачено.

Символічно, що тільки через триста років потрібно було народитися такій людині як Андрій Лимич, щоб відновити зовсім втрачений родинний зв’язок та знову об’єднати ці дві великі гілки роду. Ідея об’єднання роду знайшла відгук у вищих ешелонах української влади, що дає перспективу створення загальнонаціональної ідеї таких об’єднань.

Майже місяць тому відбулася прес-конференція, яку проводив заступник голови Рівненської облдержадміністрації Петро Саух. Він дав високу оцінку самій ідеї та створенню такого фонду, відзначивши, що це – значний внесок у розвиток української національної ідеї та відновлення родинної, державної, національної свідомості на грунті родинної єдності.

Така родинна організація не є герметичною, тобто існуючою винятково заради самої себе, своїх інтересів. Уперше доведено, що існує незаперечна можливість об’єднання родів. Більше того, у Львові, Києві, Чернівцях проводилися родинні з’їзди. Але для кращого ефекту, щоб цей живий механізм постійно функціонував, якраз і створена громадська організація, яка має своє керівництво. Це і є гарантія на сподівання, що рід Лимичів в інформаційному плані існуватиме завжди, надія на те, що члени роду матимуть змогу допомагати один одному. Якби вони не були пов’язані інформаційним полем, то навіть не знали б, кому потрібна допомога. Інформаційне забезпечення певною мірою дасть можливість виховувати власну інтелектуальну і духовну еліту, котра підхопить цю справу й розвине її. Це те, що дасть цій родині психологічні важелі, щоб вижити в будь-які часи. Своїм прикладом ця родина дає іншим надію, що й вони можуть зробити те ж саме.

Важливим внеском роду заради України є символічний акт жертвоприношення. Серед Лимичів зародилася ідея безкоштовної здачі донорської крові. Оригінальність ідеї в тому, що «Фонд роду Лимич», який є громадською організацією, нічого для себе не вимагає і готовий у першу чергу зробити щось для суспільства, на відміну від будь-якої організації, яка ставить певні цілі й переслідує певні інтереси. Ми з’являємося як громадська організація, підтверджують Лимичі, не для того, щоб у когось просити і брати, а показати ідею об’єднання і консолідації народу в родинній єдності, в пожертві кров’ю.

Значним у діяльності організації є позитивний психологічний вплив на всіх Лимичів: це почуття умиротворення, відчуття внутрішньої родинності з усім народом. Лимичі переконані, що початком цьому й решті процесів у фонді є чітка визначеність майбутнього. Крім того важливо, що, піклуючись про благополуччя свого роду, на чільне місце Лимичі поставили саме духовну, а не матеріальну основу, бо об’єднання великого й давнього роду і є першоосновою духовності й подальшого розвитку нації.