УКРАЇНА, 33001, м. Рівне, вул. Соборна, бос 291, офіс 21, тел. +38 (0362) 26-10-01, info@rodfond.org

Лимичі — за волю України

2009

Восени 1917-го в Росії було близько двох мільйонів військовополонених. Безперечно, серед них були й Лимичі. Скажімо, доля галичанина Василя Лемича, 1900 р.н., — однолітка Олекси Дундича — також нелегка і сповнена трагізму. Родом із села Дзвиняч, що на річці Сян, він під час Першої світової війни воював на боці Австро-Угорщини. Потрапив у російський полон і опинився на Донецьких шахтах — так само, як і Олекса Дундич. Згодом звідти Василю Лемичу вдалося втекти, відомо, що в 1919 році він служив рядовим у залізничній роті Петлюрівської армії.

На рідну землю повернутися було не можливо. Довгий час переховувався, і таким чином опинився поблизу подільського містечка Бар. Тут, у 1924 році, оженився, народилися син і три доньки. Жив із родиною і працював столяром. У сумнозвісному 1937-му Василя Лемича забрали — з того часу його ніхто не бачив… Вважали, що пропав безвісти.

У результаті багаторічного пошуку дослідник роду Андрій Лимич знайшов архівні документи, які свідчать, що Василь Лемич, арештований 01.09.1937 р., був звинувачений у проведенні контрреволюційної діяльності в селі. За постановою НКВД СРСР і Прокурора СРСР від 10.11.1937 р. розстріляний 19.11.1937 року. Реабілітований у 1989 році.

Таким чином нащадкам Василя Лемича стала відома його доля. Зараз його внук Віктор Іванович — справжній богатир двометрового зросту — займає генеральську посаду в прикордонних військах України.

У 1937 році був розстріляний за цією ж статтею вінничанин Іларіон Лемич, 1875 р.н., реабілітований у 1989 році.

У грудні 1940 року був репресований також вінничанин Іван Лимич, 1923 р.н., — батько Андрія Лимича. Тепер зрозуміло, чому голова роду народився в Красноярському краї, вимушено прожив там більше 30 років і отримав сибірський акцент.

Масштабну репресію пережили галицькі Лимичі у 1946 — 1951 роках, коли всі без виключення родини були депортовані з Надсяння і розпорошені по колишній радянській імперії. Участь і зв'язок багатьох з УПА вирішили долі цих людей. На сьогоднішній день ми знаємо псевдо багатьох наших героїв.

Приміром, сім'ю Фені Лемич зі Здовбиці також примусово виселили на Волинь. Сумну долю матері повторила старша дочка Марія. Тільки-но вийшла заміж, ще й медовий місяць не закінчився, а влада засудила її з чоловіком як борців за Вільну Україну. Сім років Мордовських таборів отримала Марія і, відбувши термін, повернулася. Однак чоловік Олексій назавжди залишився там — загинув у Сибіру. Серед полеглих в урочищі Гурби Здолбунівського району спочивають і наші рідні Лимичі.

Наш святий обов'язок знати кожного, хто постраждав від репресій і голодоморів, служив в УПА. Це — свята історія України. От і сьогодні ми схиляємося перед пам'яттю українських патріотів — тих, хто загинув за Волю України. Слава Україні! Героям Слава!